Форумушка | Форум Кибер-ангелов

я тут дописала розповідь,яку почала 6 місяців тому назад,але вийшло фігньово і це найгірше моє творіння..

Зрада

Як інколи важко сприйняти зраду близької людини і не важливо хто це буде: друг, дівчина, хлопець, найліпша подружка чи просто людина, якій ти довіряв. Так важко промовити це слово, так важко зізнатись собі, що тебе зрадили і ми до останнього намагаємось це заперечити, тому що боляче не від того, що ми зраджені, хоча це не може не залишити неприємний осад в душі , але нам боляче від того, що ми нарешті розуміємо, що ми знали цю людину і водночас не знали. Тоді ми починаємо аналізувати: «Що я такого зробила/в?» чи «Що я сказала/ в», а найголовніше ми намагаємось переконати себе, що це ми винні і що це сталось через нас, і через це ми починаємо шукати в собі ті «недоліки» , які відштовхнули людину, хоча їх можливо і немає взагалі .Але чітко потрібно розуміти, як це і не було б боляче, що людина вже давно, будучи поруч, була далеко , що вона не віддалилась за день, що це почалось давно і не завжди зрада відбувається через наші вчинки, через наші якісь якості чи повну відсутність таких…можливо хтось третій винний у цьому…хтось хто був більш зручний і цікавий нашій близькій людині… той хто зміг запропонувати щось більше, ніж ми могли подумати чи зробити, ніж ми могли віддати чи надати: секс, мільйоні статки, славу, місце у суспільстві…І хто тоді спричинив зародження цього темного почуття у душі людини…якоря, який тягнув на дно, розриваючи сумління між само чесністю і чесністю перед нами…
згодом до цією нерівної боротьби долучається інше почуття…природне… тваринне… яке було закладено у нас від початку еволюції і світу… те почуття, яке викликає не розум, не серце, навіть не душа , це відбувається на рівні імпульсів тіла…ось так передаючись від нейрона до нейрона виникає…воно…бажання…не важливо чого, але це почуття само по собі викликає шторм…воно накриває з головою і топить у своєму океані…чи навіть болоті і чим сильніше людина буде ворзюкатись, намагаючись вирватись з кільця, обіймів цих червоних вод , тим сильніше буде викликати хвилі і ще більше тягнути на дно…але якщо вона не буде боротись, то одразу віддасться у полон…
І в решті-решт людина захлинеться своїм бажанням і піде на все, як то кажуть: цель оправдивает средства… для них –можливо… а для нас? Для тих, людей, які в один захопливий день стають зайвими, непотрібними, нецікавими і навіть заважкими… і зраду не залишається чекати…це питання часу і все залежить від виховання, моральності людини…ну або як кажуть у приказці: тяжелий чемодан ,но жаль викинуть…
Деякі люди, намагаються скрити докази зрада и думають, що все може буде як раніше…хтось і далі хоче жити подвійним життям, а хтось нічого не хоче і нічого не ховає…просто йде…просто мовчить…наче нічого не скривала, але в той же час і не казала…наче все було давно ясно…ще 5 років тому назад, коли все зароджувалось, але наче була надія, що все зміниться, все не так погано…або просто закривались очі на «такие мелкие шалости»…
«Не так сталося, як гадалося» -ось тут народна мудрість підходить як найкраще…бо не все складається,як ми того хочемо чи мріємо…
А що далі? Сотні питань до себе, безсонні ночі, подушка, сльози…і порожнеча…ні не біль…а порожнеча…кажуть час лікує…ні не лікує, вбиває…на 9 день припиняєш плакати…на 40 біль, залишаючи чорну діру у душі, помирає…точніше висихає, мліє і зникає навіки…все наче немає болю, сліз…але не залишилось і почуттів…нуль емоцій, нуль бажань…живемо як годинники: завели і працюємо, виконуючи чітко встановлену програму… встати, одягтись, піти, працювати, обід, працювати, вечеря, знову спати…дні сірі і непримітні…але усе у світі відроджується і усе не стоїть на місці, повертається і порожнеча потроху заповнюється і світ набирає кольорів , ти знову зцілюєшся і починаєш жити, так жити, а не існувати, те що ти робила останні місяці (дні, роки, рік, місяць)…і одного ранку прийде СМС від Людини( або подзвонить): «привіт,як справи? Давай, підемо погуляти» … Слова наче старі і ситуація схожа на сотні,які вже мали місце…людина таж…
Здивування змінює цікавість і відповідь не змушує себе чекати…
«добре, пішли…зустрічаємось як завжди»
Але у глибині душі ти знаєш,що людина вже не та і нічого як «завжди не буде» ніколи…